П'ятниця, 04 Грудень 2020


На початку 60-х років уже минулого століття керівники тодішнього Соснівського району чи не на кожній нараді втішали учасників проектом будівництва ГЕС на Случі в губківсько-марининському каньйоні.

Пам’ятається, було навіть владне рішення про спорудження на малих річках каскадів гідроелектростанцій для підсилення енергетичного потенціалу країни. Їх справді тоді було багато набудовано в Україні – і це раціонально. Адже енергія від ГЕС до появи АЕС була найдешевшою, а порівняно з Дніпрельстаном малі електростанції не вимагали знесення сіл, затоплення десятків тисяч гектарів полів, були оптимальними за місцерозташуванням і матеріальними затратами (навіть були колгоспні ГЕС на ставкових греблях). Зараз можна тільки снувати домисли, чому соснівський проект піввікової давності так і залишився проектом: чи то через укрупнення районів, чи то через неспівпадіння гігантських хрущовських планів з бюджетними можливостями, чи то через переключення на теплові, а пізніше на атомні електростанції. 

Відрадно, що березнівська районна газета «Надслучанський вісник» дав можливість висловитись з актуальної проблеми місцевим авторитетним фахівцям, зокрема інженеру-землевпоряднику Миколі Авакумову та лісоінженеру і одному із безпосередніх організаторів природного заказника «Соколині гори» Леоніду Ваврику. Їхні аргументи «за» переконливі. 

Пригадую, що пан Авакумов більше десятка років тому опублікував статтю в «Рівненській газеті» під красномовною назвою «Случу потрібен ще один Случ». Вирішити проблему обміління ріки автор пропонував спорудженням каскаду регульованих дамб. Зрозуміло, що з фінансових міркувань ця слушна господарська ідея на місцевому рівні не здійснима. А старожили пам’ятають, що 50-60 років тому по повноводному Случу навіть сплавляли ліс до залізниці. Зникають же малі річки і міліють більші і в регіонах, де меліорація не проводилась. Причина в глобальних змінах клімату і у виснажливій господарській діяльності, зокрема в лісах. За останні десятиліття південна кліматична лінія в Україні просунулась на 250-300 кілометрів на північ, і наш західноукраїнський регіон з менш як 700 міліметрів річних опадів у останні роки все більше набирає рис зони ризикованого землеробства. 

В ближчі 30 років учені прогнозують у нас потепління, як у субтропіках, тому без регульованих водостоків (будуть то ГЕС чи без них) не обійтись. Стаття Леоніда Ваврика «Чи потрібна ГЕС на Случі?» переконує компетентним підходом та аналітичністю. Після читання її подумалось: чому в нас не так при будівництві об’єктів, як у європейських країнах? Крім звичних дозволів є обов’язковим висновок експертів з плюсами і мінусами, правова згода органів місцевого самоврядування, публічний паспорт будівництва для загального ознайомлення. Чому за прикладом скоробагатьків усе робиться скритно і за високою огорожею? Як пан Ваврик не повірив екологічному висновку науковця-технаря з Маринина, так і я не вірю листівкам тих, хто має власний інтерес у «Соколиних горах». 

Одного з таких екологів викрили рівненські журналісти. Виявляється, гребля заважатиме йому займатися бізнесом, пов’язаним із сплавним туризмом на Случі у мальовничій місцевості. Чому ж ті екологи не розберуться із хімічними стоками від збагачувального цеху фарфорового заводу чи із гуляцьким свавіллям на берегах із червонокнижними екзотами? 

Наскільки відомо, в контексті прив’язки ГЕС працювала наукова експертна комісія, яка зробила комплексний позитивний висновок щодо будівництва. Світовий тренд – пошуки альтернативних джерел енергії. Під час туристичної поїздки у Німеччину я звернув увагу на сонячні батареї на сільських будівлях та електро- вітряки на горбах, на одному нарахував аж 21. І це при 23 атомних електростанціях (з них 3 - ендеерівські радянського типу)! І в той же час на українському Донбасі не тільки металургійні підприємства переведені на дорогий газ, а й частина теплових електростанцій. В даний час, коли Україна закуповує електроенергію і на майбутнє з розрахунком розвитку індустрії та побутових потреб, кожне додаткове джерело енергії гостро затребуване. Навіть хотілося б, щоб у нашому районі реалізувались й інші енергетичні ідеї, як от: можливість виробництва біопального на Зірненському спиртзаводі, відновлення видобутку торфу (раніше тільки Зірненський тор- фобрикетний завод давав його до 10-12 тисяч тонн за рік), переробка деревних відходів аж до гілля на паливо, вирощування енергетичної верби та китайського очерету… Цілком можливе виготовлення в районі нині гостро затребуваних твердопаливних котлів: є пустуючі приміщення, є спеціалісти, не така вже й складна технологія. 

І останнє: а хто стоїть за гесівським проектом на Случі? Для березнівчан це не є секретом. Думається, не варто ув’язувати проблему будівництва з конкретним інвестором, якщо він і зарубіжний. В Канаді, яка входить в тридцятку найрозвинутіших країн світу, половина промисловості не належить ні державі, ні вітчизняним власникам. Але робочі місця і податкові доходи – канадські. Отож відступімо від традиційного, хай і осучасненого мислення «що не по-моєму, з тим борюсь». Тим більше, на сучасних протестності і боротьбізмі є багато політичних спекуляцій. В господарських справах має бути господарська раціональність. 

Петро Желінський (м.Березне). 

Коментарі:

Коментарі   

0 # свідомий громадянин 27.01.2015, 21:53
Все вірно написано. Станція на річці потрібна. Колись в ній люди топилися, а зараз в любому місці можна в брід перейти бо води по щиколотки.
Відповісти

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Loading...

Рік заснування © 2011. Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "Рівненські новини".

Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Матеріали, позначені знаком "Реклама", публікуються на правах реклами. Всі права захищено.