Понеділок, 06 Квітень 2020


На фото - межа! Межа цинізму, котру так легко переступає колишній регіонал та голова фракції партії регіонів у Костопільській райраді - Руслан Потапчук.  Ще вчора, він гордо крокував на чолі ходи з георгіївською стрічкою на грудях, а сьогодні йде з лампадкою в руках вшановувати героїв, котрі поклали життя у боротьбі з системою йому подібних. 

Коли побачив це фото просто не зміг стриматися, щоб не прокоментувати це ганебне явище. Чи могли б уявити, герої Небесної Сотні, що вшановувати їхню пам'ять будуть люди проти яких вони боролися. Чи за те вони віддали свої життя? 

У кожної людини є дні котрі викарбовуються у пам’яті на все життя. Для мене це 20 лютого 2014 року. Я чітко пам’ятаю момент абсолютної тиші перед атакою - вже всі пішли хто боявся вмерти і всі прийшли хто боявся так жити. Жити і мовчати, як раби. Я чітко пам’ятаю хлопців на асфальті. Я чітко пам’ятаю руки чоловіка котрий підпалював мені молотова, руки котрі трусилися від страху - від страху, так жити далі… Я чітко пам’ятаю, що поряд не було ні депутатів, ні політиків. А ще я пам’ятаю, що якщо є сотня, котра свідомо готова покласти життя у боротьбі за власний народ, то ми зобов’язані жити та працювати так щоб їх жертва не була марною. 

А що сьогодні? Чому всього через два роки регіонали знову у владі та цинічно вшановують пам'ять героїв? І прийшли вони у владу не аби як, а у партії Президента. У партії, в лавах якої ми об’єдналися для втілення якісних та демократичних змін у країні. У партії, лідер якої казав зі сцени майдану про світле майбутнє. Невже це той Петро Порошенко, котрий стояв поруч, перед кордоном беркуту на Банковій? Невже він не бачив того відчаю та гніву який вивів нас на майдан – чи може так швидко забув? Ні не забув – таке забути неможливо! 

Я все ще вірю, що ті слова не були даремним звуком і Президент бореться і буде боротися. Просто йому, мабуть, дуже складно. На власному досвіді знаю, боротися з регіоналами не просто – ти їх у двері, а воно у вікно… І причина такого явища цілком зрозуміла – провладна партія єдиний шанс на виживання цього виду сссавців. І задля цього вони готові зробити все - міняти шапки, віросповідання, стать.

Я все ще вірю, що прийде день, коли у радах рішення будуть прийматися не кількістю голосів, а аргументів.

Я все ще вірю, що прийде день, коли розмір фракції визначатимуть по кількості наукових ступенів , років досвіду, чи хоча б кількості знань та навичок.

Я все ще вірю, що «потапчукізм» - це просто тимчасове явище.

Я все ще вірю … ні, я точно знаю, що день цей прийде!!!

Коментарі:

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Loading...

Рік заснування © 2011. Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "Рівненські новини".

Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Матеріали, позначені знаком "Реклама", публікуються на правах реклами. Всі права захищено.